Олєйнічук Олексій Миколайович,

викладач кафедри всесвітньої історії та

 правознавства УДПУ імені Павла Тичини,  м.Умань

ВИСВІТЛЕННЯ АКТУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ВИКОРИСТАННЯ

ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

На сьогодні, можна сказати, не має жодної країни де б люди не займалися інтелектуальною працею. Як і у всіх цивілізованих країнах, у нашій країні більшість людей займається цією працею в процесі навчальної, наукової й іншої професійної діяльності, пов’язаної з одержанням, обробкою, зберіганням і використанням інформації.

Навчальний процес – один з найбільш масових видів інтелектуальної праці, що вимагає професіоналізму в його реалізації. А школярі, студенти, викладачі й інші працівники, що займаються інформаційною працею, повинні бути професіоналами в зазначеній області. Досить цікаво при цьому згадати, що студентами (від лат. students – ретельно працюючий, що займається, учень вузу) у древньому Римі й у середні століття називали будь-яких осіб, зайнятих процесом пізнання й вивчення світу...

Існує безліч джерел інформації й процесів її освоєння, кожний з яких вимагає свого підходу й високого професіоналізму в роботі з ними. Найпоширенішими з них дотепер в освоєнні інформації є конспектування й читання. Тим часом ці види інформаційних процесів слабко розроблені в організаційному й методичному аспекті. А без знання, уміння й навичок застосування раціональних прийомів їхньої реалізації вони стають малоефективними й знижують якість навчального й наукового процесів. По різкому, хоча й образному, висловленню французького письменника, поета й політичного діяча Ф. Р. Шатобріана, «дія, що не опирається на знання – це злочин». Стосовно конспектування й читання – це, звичайно, не злочин, але якесь гальмо, що не дозволяє забезпечити необхідну ефективність інформаційної праці [1, 3].

Мета даного дослідження ще раз показати важливість застосування на сьогодні інтерактивних методик, адже завдяки ним ми будемо мати у вищих навчальних закладах значно кращий навчальний результат.

Дослідження, проведене в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 відсотків часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли пам’ятати 70% інформації, то за останні 10 хвилин семінарського заняття вони сприймали всього 20 відсотків матеріалу. Не дивно, що студенти під час викладання лекційного вступного курсу до психології знали лише на 8% більше, ніж контрольна група, яка не слухала курсу взагалі [2].

Більшість викладачів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні студенти сприйняти такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину.

Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, студентам важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується заняття.

Наукові дослідження твердять, що для того, щоб студенти слухали і не думали над сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому студенти відволікаються, і часом їм стає нудно [3].

В ідеалі головний мозок студента має забезпечити доступ до отриманої інформації не тільки на іспиті або перевірці залишкових знань, а й під час професійної діяльності.

Сьогодні інтенсивно впроваджуються типи навчання, які спираються на гуманістичну парадигму освіти і дозволяють ефективніше розв’язати життєво важливі педагогічні завдання. І що особливо цінно, вони з точки зору фізіології центральної нервової системи краще впливають на запам’ятовування.

Особливий інтерес викликає інтерактивне, або взаємодіюче, навчання, яке до того ж, забезпечує найкращу запам’ятовуваність з точки зору фізіології нервової системи.

Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання:

Слово „інтерактив” прийшло до нас з англійської мови від слова „interact”, де „inter” - спільний и „act” - діяти. Таким чином, інтерактивний - готовий до спільних дій, діалогу. Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувалися ще в перші десятиліття минулого сторіччя і були поширені в педагогіці і практиці української школи в 20-і роки - роки масштабного реформування шкільної освіти. Використовувані у той час бригадно-лабораторний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі екскурсії були передовими не тільки в радянській, але і в світовій педагогіці

Термін „інтерактивне навчання” означає певний порядок інформаційної взаємодії між суб’єктом навчального процесу і навчальним середовищем. В.Гузєєв розрізняє три порядки інформаційної взаємодії:

інтраактивний, коли інформаційні потоки відбуваються всередині студента, а потім переносяться у навчальне середовище (створюється при самостійній навчальній діяльності студентів);

екстраактивний, коли інформаційні потоки спрямовані від навчального середовища до студента (навчальна лекція);

інтерактивний, коли між студентом і навчальним середовищем налагоджується діалог.

Існує визначення його як діалогове навчання: „Інтерактивний – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія викладача та студента” [4].

О.Пометун   вважає,   що   інтерактивними   можна   вважати   технології,   які здійснюються шляхом активної взаємодії студентів у процесі навчання. Вони дозволяють на підставі внеску кожного з учасників у ході заняття спільною справою отримати нові знання і організувати корпоративну діяльність, починаючи від окремої взаємодії двох-трьох осіб поміж собою й до широкої співпраці багатьох [5].

Н.С.Мурадова зазначає, що інтерактивне навчання – це навчання, заглиблене в процесі спілкування. Для підвищення ефективності процесу навчання необхідна наявність трьох компонентів спілкування, а саме: комунікативний (передача та збереження вербальної і невербальної інформації), інтерактивний (організація взаємодії в спільній діяльності) та перцептивний (сприйняття та розуміння людини людиною) [6].

Інші вчені стверджують, що: „Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх студентів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)” [7].

Тому існує гостра необхідність у використанні інтерактивних методів, які допомогли б численному контингенту слухачів різних навчальних закладів у найбільш повному засвоєнню ними інформації. Саме наступні розглянуті методи спрямовані на задоволення цих потреб.

В ході застосування педагогами напрацьовано наступну класифікацію інтерактивних методик викладання [8]:

1. Обслуговуючі (допоміжні) методи – застосовуються для створення на заняттях конструктивної демократичної робочої атмосфери. Вони в своїй основі не несуть навчального навантаження, але допомагають правильно використати інші групи методів, поєднати у пам’яті навчальний матеріал та навчитись його застосовувати.

2. Основні навчальні методи – застосовуються найчастіше та створюють механізм групової роботи, слугують основою для застосування наступних груп методів. До цієї групи методів належать такі, як мозковий штурм, рольові ігри, аналіз конкретних ситуацій.

3. Конкретизуючі ігрові методи – застосовуються для практичного програмування навчального матеріалу, засвоєння основної інформації про правові норми та їх застосування, фактично ці методи є навчально-методичним механізмом. Прикладом застосування є «Сократів діалог».

4. Методи дискутування – використовуються для напрацювання та відстоювання принципових позицій правового та соціально-політичного змісту шляхом контрольованого дискутування. Дискусії можуть бути побудовані довільно: індивідуально чи командно, вільно чи суворо регламентовано.

5. Поєднані (комплексні методи) – є узагальненим проявом кількох методів, як правило основного і конкретизуючого чи методу дискутування. Застосовуються для передачі комплексного уявлення про навчальний матеріал та вмінь і навичок його впровадження.

Незаперечним є той факт, що по своїй суті використання інтерактивних методів навчання стосується групових (семінарських, практичних, лабораторних) занять. Разом з тим, навчальні плани ВНЗ близько половини (не враховуючи самостійного опрацювання) годин роботи студента з викладачем передбачають на лекційну роботу.

Логічно постають запитання:

1. чи може лекція бути інтерактивною?

2. чи повинна лекція бути інтерактивною?

Лекція (лат. - читання) передбачає:

1. усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі;

2. тривалий в часі виклад навчального матеріалу викладачем, який не переривається запитаннями учнів [8].

Середня швидкість запису матеріалу при конспектуванні лекції або рекомендованої літератури без застосування спеціальних прийомів становить 50-60 зн./хв, тобто один рядок у хвилину в перекладі на машинописний текст.

Порівняння наведених даних показує, що розрив у швидкості викладу матеріалу лектором у середньому темпі й швидкості конспектування у відносному вимірі становить більш, ніж 10 разів. Звідси, природне бажання й наполегливі заклики слухачів до лектора знизити темп викладу матеріалу. Якщо лектор уступає слухачам і переходить на читання в темпі запису ними матеріалу, це супроводжується величезними втратами інформативної ємності лекції (майже в 10 разів), а лекція перетворюється в диктант, що неприйнятно з погляду якості навчального процесу. Якщо ж лектор зберігає темп читання лекції, це викликає наростаючий внутрішній протест слухачів, демонстрируемый різними способами, що може привести до втрати настільки важливого контакту лектора з аудиторією, і в кожному разі – до зниження інформаційної ємності конспекту, що також негативно позначається на якості професійної підготовки. Тому звичайно з аудиторією знаходять компроміс: лектор трохи знижує темп викладу матеріалу, а слухачі інтуїтивно шукають способи деякого прискорення запису, головним чином, шляхом скороченого запису деяких слів [1, 14].

Напрошується висновок, що лекційні заняття спрямовані на ознайомлення студентів з великим обсягом матеріалу з метою подальшого розгляду і засвоєння на групових заняття (на заняттях прикладного характеру).

Тобто сам процес закріплення знань, формування вмінь та навичок практичного використання навчального матеріалу відбувається не на лекції, а за умови подальшої роботи над навчальним матеріалом викладеним під час неї.

Однак, процес навчання не є автоматичним завантаженням необхідної інформації студентом. Це складний фізіологічний процес, який потребує напруженої розумової активності студента.

Крім того, бурхливе зростання обсягів інформації обумовлює необхідність розглядати все ширше коло питань та предметів, а відтак, лекція має: підготувати, зорієнтувати та спрямувати студента до роботи на групових заняттях.

Це означає, що лекція має видозмінюватись і орієнтуватись не стільки підготовку студента через забезпечення повного масиву інформації для обговорення, а націлюватись на особисту роботу над опрацюванням навчального матеріалу.

Сучасна лекція не може передбачати докладне надання інформації під запис. Вона може реалізувати поставлені задачі лише через виокремлення основних положень теми та орієнтації на самостійне опрацювання. А це означає, що головними завданнями лекції є:

1. доведення до студентської аудиторії необхідності розгляду презентованого матеріалу і зацікавлення у навчальному матеріалі теми.

2. розкриття головних положень теми;

3. спрямування на опрацювання основних положень теми;

4. попереднє закріплення в пам’яті наданої інформації;

5. подачу завдань до підготовки до групових занять [8].

Можна сподіватися, що пропоновані інтерактивні методичні прийоми при їх детальному вивченні та застосуванні нададуть істотну допомогу всім зацікавленим у підвищенні ефективності інформаційної праці й успішному рішенні поставлених перед ними завдань у навчальному процесі й дослідницькій роботі.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Минько Э. В. Методи й техніка прискореного конспектування й читання: Учбово-методична допомога/ Спбгуап. Спб., 2001. 98 с.

2.     Яцик І. С. Використання інтерактивних методів навчання при викладанні гуманітарних дисциплін з метою виховання толерантності. Житомир. 2006.

3.     Мокрогуз О.П. Інноваційні технології у викладанні суспільних дисциплін, -Чернігів – 2002.

4.     Интерактивное обучение: новые подходы // Відкритий урок. - 2002. - №5-6.

5.     Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. - К., 2002., а також Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок: Інтерактивні технології навчання. - К., 2004.

6.     Мурадова Н.С. Коммуникативносвязующая роль культуры общения студентов технических заведений в интерактивном обучении. -http://www.ostu.ru/conf/ruslang2004/trend2/muradova.htm.

7.     Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. - К., 2002. - С.7.

8.     За матеріалами Галай А.О. Про сучасну інтерактивну правничу лекцію у вищій школі//Нові технології навчання. Науково-методичний збірник Науково-методичного центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України. – 2006. – Випуск 42. – С. 7-12.

Анотація: Інтерактивне, або взаємодіюче, навчання, забезпечує найкращу запам’ятовуваність з точки зору фізіології нервової системи. В даній роботі висвітлюється важливість застосування на сьогодні інтерактивних методик у вищій школі. Також, наведена класифікація інтерактивних методик викладання. Завдяки ним студентам буде значно краще „опановувати науку”.

Стаття розрахована як на викладачів вищої школи, так і на студентів педагогічних та інших вузів, що в майбутньому будуть викладати і навчати.