Людмила Лагодзя,

студентка ІІІ курсу

мистецько-педагогічного факультету

Керівник: Олєйнічук О.М.

викладач кафедри всесвітньої історії

та правознавства

УДПУ імені Павла Тичини,

 м.Умань

Проблеми вивчення історії Другої світової війни

Актуальність теми дослідження. В історії українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце. Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, що витворює підвалини його самодостатності й самобутності, і водночас, – органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно творили історію.

Водночас війна є об’єктом історичної науки, який охоплює весь комплекс воєнно-політичних, дипломатичних, економічних, соціальних, культурно-освітніх, національних, релігійних, морально-психологічних проблем. Війна завжди привертала підвищену увагу не лише науковців, а й публіцистів, письменників, кінематографів, художників. З одного боку, це сприяло патріотичному вихованню, популяризації історичних знань, з іншого, – створювало підгрунтя для надмірної ідеологізації, утвердження суб’єктивних оцінок, міфологізації окремих явищ.

Предметом дослідження є весь спектр науково-публістичних праць історично-політичного спрямування, а також архівні матеріали, що стосуються періоду Другої світової війни.

Об’єктом дослідження виступають методологічні підходи, відповідні методики у напрямку вивчення історії того часу.

Завдання цієї роботи полягає показати наскільки на сьогодні є важливим збереження і вивчення вже здобутого історичного матеріалу, а також його примноження достовірними фактами, даними свідків тих подій для передачі цього комплексу знань майбутньому поколінню без перекручування та спотворення.

До початку 90-х років минулого століття в Радянському Союзі видано понад 20 тисяч праць з історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. У цей час закладено потужну фактологічну базу, яка дала можливість вийти на рівень фундаментальних узагальнюючих досліджень [3].

Поряд зі здобутками слід вказати і на певні прогалини у висвітленні подій 1939–1945 років. На початку 90-х років частина авторів дещо захопилася публікацією сенсаційних матеріалів, негативними оцінками заходів радянського уряду у роки війни, надміру ідеологізованою характеристикою військово-політичних процесів у країні та її збройних силах. Найбільш відчутно ці тенденції виявилися в тематиці, що стосується ОУН та УПА, діяльності радянських силових структур, політичної історії [1].

Існує чимало питань, які потребують кропіткої роботи з документами, опрацювання значних статистичних масивів, уточнення даних. Із бойовими діями на фронті все більш-менш ясно. Та існує чимало інших проблем. Так, до середини 90-х років у науковій літературі кількість громадян України, які одягали червоноармійську уніформу, визначалась у 4,5 млн. осіб. Виявлені вітчизняними дослідниками звіти обласних військкоматів дали можливість підняти цю цифру до 6–7 млн.

Значно складніше підрахувати кількість людських втрат. Відсутність вичерпних статистичних матеріалів змушує вітчизняних істориків використовувати вторинні дані, виведені авторським колективом російських військових істориків на чолі з генералом Г.Кривошеєвим [2].

Складовою частиною військових втрат були полонені. До проблеми полону вчені звернулися лише в останні 7–8 років. Існує помітний дисбаланс: кількість публікацій про полонених червоноармійців поступається тим, у яких викладено правову базу, регламентацію, умови утримання і праці іноземних військовополонених та інтернованих, що перебували на території Радянського Союзу. Очевидно, головною причиною такого співвідношення є важкодоступність зарубіжних архівних джерел.

Грунтовного вивчення чекає коло питань, пов’язаних із морально-психологічним станом усіх категорій населення у різні періоди війни (включно з військовослужбовцями й партизанами), рівнем лояльності до радянської влади та окупаційного режиму і факторами, які її визначали [3].

Історикам належить з’ясувати всі обставини й перебіг процесу використання нацистами примусової праці українських громадян (засобів залучення і працевикористання, побуту на чужині, адаптації до незвичних умов, повернення на батьківщину, проходження процедури перевірки тощо). Практично незачепленою залишається проблема використання праці населення на окупованих територіях України.

Характеризуючи історіографію націоналістичного руху в Україні, потрібно звернути увагу на відсутність цілісного комплексу джерел, які значною мірою розпорошені та знищені. Так званий «Празький архів», що зберігається у ЦДАГО України, донині не впорядкований, і доступу до нього дослідники практично не мають.

Наступний період розвитку досліджень історії Великої Вітчизняної та Другої світової воєн має бути позначений освоєнням нових методологічних підходів, методик (наприклад, комп’ютерної обробки статистичних даних війни). Перспективними є такі напрями, як історія воєнного побуту і повсякденності, військова антропологія, усна історія [3].

Під час війни Україна стала не лише театром бойових дій, а й ареною гострого ідеологічного протистояння. Проблема приховує в собі досить багато недостатньо розроблених питань, адже йдеться не тільки про ідеологічну діяльність партійних і радянських органів, а й про аналогічні зусилля німецьких, румунських, польських пропагандистських відомств, відповідних структур ОУН, УПА та інших політичних сил української еміграції [1].

Щодня відходять у вічність учасники та свідки війни. Тому ми вважаємо терміновою справою нагромадження інформаційної бази шляхом інтерв’ю з ними. З цією метою створено опитувальники для шести категорій безпосередніх учасників війни, які передані у кілька вузів країни. Їх апробація засвідчила значний евристичний потенціал такого опитування. Надалі по лінії Міністерства освіти і науки слід було б продовжити цю справу у кожному населеному пункті силами студентів та учнів, створюючи централізовану базу даних на електронних носіях. Таким чином історики отримають ще одне унікальне джерело для вивчення подій воєнної доби [3].

У цілому історики, які вивчають період Великої Вітчизняної і Другої світової воєн, намагаються відповідно реагувати на виклики часу і працювати на рівні сучасних вимог. Перед науковцями стоять складні завдання, виконання яких потребує відповідного кадрового, організаційного, фінансового забезпечення, уваги з боку державних органів. Лише за цих умов можна очікувати вагомих результатів їхньої праці.

Список використаних джерел

1. Діяльність ОУН у Червоній армії в роки Другої світової війни // Сторінки     

     воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України.     

     – К., 1997. – Вип. 1. – С. 201-217.

2. Костилєва С. Книга про малодосліджене українське суспільство часів Другої      

    світової війни // Студії з архівної справи та документознавства. – 2007. –   

    Т.15. – С. 221-222.

3. Кучер В. Новий погляд на українське суспільство у роки Другої світової   

    війни // Бористен. – 2007. – № 10. – С. 8.