Гребенюк Віта Юріївна,

студентка ІІІ курсу

мистецько-педагогічного факультету

Керівник: Олєйнічук О.М.

викладач кафедри всесвітньої історії

та правознавства

УДПУ імені Павла Тичини,

 м.Умань

Дослідження стану культури України в період Великої Вітчизняної війни

Актуальність теми дослідження. Нині, коли висвітлюється багато "білих плям" в історії, насамперед ХХ століття, період Другої світової війни і, передусім окупації українських земель, залишається схематичним і заповненим ідеологічними штампами. Сьогодні ми намагаємося осмислити масштаби культурної катастрофи, яку спричинила Друга світова війна. Втрати історико-культурних цінностей – один із найтрагічніших наслідків цієї страшенної сторінки в історії людства.

Одна з найскладніших – проблема пошуку об'єктивної достовірної інформації про долю українських культурних цінностей під час війни. Вже перші підступи до неї виявили, що за тоталітарного режиму замість грунтовного дослідження всіх аспектів проблеми міцно вкорінилася практика декларативно-пропагандистської експлуатації освячених політичним керівництвом колишнього СРСР ідеологічних штампів. Парадоксально, але факт, що жодна з кампаній по обліку збитків, завданих архівам, музеям, бібліотекам колишнього Радянського Союзу під час війни, в тому числі і відповідним закладам України, які розпочиналися у воєнні роки і в повоєнний період, так і не була доведена до логічного закінчення. Зібрані матеріали в кращому випадку ставали надбанням архівних сховищ. Як наслідок, переважна більшість установ культури, які постраждали у війні, досі не мають реєстрів втрачених цінностей [1; 126-127] .

Висвітлення методів і засад культурної політики на окупованих землях ще й нині залишається малорозробленою проблемою. У радянській історіографії панував спрощений підхід до цього питання, часто усі події набували негативного характеру, усі руйнування та знищення були приписані окупантам, хоча радянські органи влади у багатьох випадках самі виступали руйнівником національної культури.

Вивчення й узагальнення втрати історико-культурних цінностей України важливе й тому, що розбудова держави, завдання духовного відродження України, визначення перспектив в усіх галузях національної культури, дальший розвиток демократизму, національної свідомості вимагають цілеспрямованої праці у сфері розшуку та повернення культурних цінностей для передачі їх законним господарям.

Мета і задачі дослідження полягають в тому, щоб на підставі неупередженого аналізу тогочасних дій з'ясувати та виділити низку чинників, які спричинили втрату архівних, музейних і бібліотечних надбань України, вивчити механізми вилучення та шляхи міграції культурних цінностей, встановити місця їх перебування, узагальнити й окреслити масштаби завданих збитків.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

–     охарактеризувати загибель культурного надбання України внаслідок ворожого бомбардування в перші дні війни;

–        визначити тактичні і стратегічні плани оперативного штабу Розенберга, Крайового управління архівами, бібліотеками і музеями, яке перебувало у віданні Рейхскомісаріату України та Архівного управління Рейху, спеціальних батальйонів та інших спеціальних підрозділів;

–        подати інформацію про культурні та матеріальні скарби, вивезені союзниками німецької армії;

–        розкрити масштаби втрат історико-культурних цінностей за період німецької окупації.

Предметом дослідження є комплекс документальних матеріалів, який містить відомості про евакуацію українських архівів, музеїв і бібліотек в тилові райони СРСР та їх подальшу долю, а також стан культурних установ під час окупації, діяльність різноманітних установ в цій галузі, обставини знищення та вивезення культурних цінностей України.

Об'єктом дослідження є історико-культурні надбання України, доля втрачених цінностей, відповідно до історичних обставин воєнного часу та імовірні напрямки пошуку після закінчення Другої світової війни.

Територіальними межами даного дослідження є Україна. Основна увага зосереджена у рамках діяльності імперських сил у галузі культури в рейхскомісаріаті України, але для з'ясування повної картини наводиться коротка характеристика про долю культурних цінностей в інших територіальних утвореннях на Україні під час окупації.

У статті йдеться не лише про чисто українські реліквії, а й про всі культурні цінності, які знаходилися на території України і були вивезені з неї, що прямо чи опосередковано стало результатом іноземної військової окупації чи колоніальної імперської політики, незаконної торгівлі, привласнення після передачі на тимчасове зберігання, експонування, наукове опрацювання, реставрацію, внаслідок вивезення всілякими експедиціями без відповідних санкцій компетентних українських інституцій тощо.

Дане дослідження є спробою заповнення "білих плям" в історії Другої світової війни, а також відновлення історичної справедливості..

Науковці, котрі займалися даною проблематикою, були обмежені в доступі інформації, тому що більшість її знаходилася у спецфондах архівів і була закрита для дослідників. Попередні праці з проблеми, яка досліджується, за весь післявоєнний період можна розподілити на три групи: а) праці істориків, громадських діячів періоду існування Радянського Союзу; б) праці закордонних авторів; в) дослідження вітчизняних авторів 90-х років після проголошення Україною незалежності.

Можна згадати таких науковців, які досліджували цю тему - це В.В.Максакова, М.В.Коваль, Клаус Голдман, Н.Юнак, В.Акуленко та інші. А також українські дослідники: А.Расторгуєва, О.К.Фкдорук, О.С.Рубльов, Ю.А.Черченко, О.Ошуркевич, Л.Крушельницька, А.Корнієнко та інші.

Розглядаючи праці радянських істориків про збитки, заподіяні українській культурі, варто відмітити, що вони не завжди були спроможні науково об'єктивно їх осмислити, подати аналітичні оцінки. Вони були занадто заідеологізовані, тому висвітлення даної проблеми подавалося часто неповним, однобоким – всі звинувачували лише німецькі окупаційні власті і не робилося ніякого натяку про збитки, заподіяні культурним надбанням України радянською владою. Потрібно зауважити, що недостатньо досліджувались обставини евакуації українських архівів, музеїв, бібліотек до східних районів СРСР, увага зверталася на подвиги радянських людей, котрі рятували культурні цінності під час евакуації, прикладом чого може бути монографічна праця Л.В.Максакової.

Таким чином, аналіз літератури дозволяє стверджувати, що поставлена у дослідженні проблема ще не розроблена, висвітлена фрагментарно, схематично, а окремі її аспекти взагалі ще не привертали уваги істориків.

Важливими для дослідження були документи, що стосуються організації Крайового управління та його переміщень у Кам'янець-Подільський і далі до Тропау. Було знайдено вантажні листи на відправку культурних цінностей у вересні та листопаді 1943 року.

Найбільш вартісними для дослідження історії західноукраїнських архівних збірок в роки війни становлять багатоманітні матеріали нацистського Архівного управління провінції Галичина. Завдяки цьому можна простежити та маршрути вивезення у 1944 році культурних цінностей, зокрема, більшості матеріалів Львівського історичного архіву і багатьох рукописів львівських бібліотек.

Віднайдений і проаналізований матеріал дозволяє зробити висновок, що архіви України в період Другої світової війни зазнали значних втрат ще при евакуації їх в східні області радянськими адміністративними органами, при транспортуванні, а також внаслідок знищення великого обсягу документів через їх "непотрібність” і не можливість евакуювати. Частину архівів втрачено в місцях їх утримання, а також в результаті не повернення їх Російською Федерацією законному власникові – Україні [2; 104].

Значну частину управлінських архівів втрачено як під час евакуації у східні області Радянського союзу, так і політикою нацистської окупаційної влади. Політика окупаційних властей щодо українських архівів була чітко спланованою  передбачала виявлення, відбір і вилучення архівних фондів для вивезення в Німеччину в інтересах "Третього Рейху”.

Архівні втрати України в пожежі війни величезні .Доведено, що історико-культурні надбання стали не лише стихійними жертвами бойових дій, між наймогутнішими в історії людства тоталітарними імперськими режимами, але і їх цілеспрямованої політики пограбування, варварського знищення національних надбань.

Крім різних нацистських відомств, котрі займалися вилученням і вивезенням музейних мистецьких цінностей, створено і румунською окупаційною владою спеціальний апарат для пограбування культурно-освітніх і наукових установ – так звані "трофейні комісії”.

На різних територіях України питаннями культурних цінностей займалися різні організації, Айнзатцштаб рейхсляйтера Розенберга, Крайове управління архівами, бібліотеками та музеями, яке перебувало у віданні Рейхскомісаріату України та Архівного управління Рейху, що зумовило відмінність заходів щодо вилучення та вивезення історико-культурних цінностей.

Можна судити про велетенські масштаби грабунку, піднесеного на рівень "державних інтересів”. І не тільки підлеглі Розенберга чи Ріббентропа брали участь у цих мародерських операціях, а і дивлячись на своїх шефів привласнювали цінності і рядові солдати. А увінчував цю гігантську піраміду хижаків сам "фюрер”. Адольф Гітлер, замолоду художник-невдаха, планував спорудити у рідному місті Лінці (Австрія) помпезну галерею – "музей фюрера”. Таку грабіжницьку акцію нацистів у літературі умовно називають "акцією Лінс”. Як бачимо, тотальне пограбування українських музеїв і картинних галерей організовано капітально і з великим розмахом. І тому, надзвичайно важко визначити хоча б основні втрати. Відзначимо, що особливі втрати заподіяно найбільшим, найвідомішим галереям і музеям – київським, харківським, львівським, одеським, дніпропетровським, звідки безслідно зникли спочатку "під розписку” потім без формальностей, а в подальшому цілими ешелонами, вантажними автомашинами твори Рубенса і Рембрандта, Матейка і Дюрера, Боровиковського і Кіпренського, Світославського та Мурашка. Є документальні свідчення що нацистами вивезено з України не менше 330тис. різного роду музейних експонатів [3; 62].

За період окупації в Україні діяло декілька організацій, пов'язаних з розшуком бібліотечних скарбів, їх збереженням та конфіскацією. На початку окупації бібліотеки грабували окремі військові організації з прийняттям відповідних наказів з боку вищих окупаційних установ. Збереження та використання бібліотечних матеріалів було поставлене під контроль бібліотечної служби Айнзатцштабу рейхсляйтера Розенберга. З наступом радянських військ почався масовий вивіз бібліотечних фондів на Захід [3; 62] .

Віднайдений і проаналізований матеріал свідчить, що за період Другої світової війни, на першому етапі під час відступу більшовиків, і впродовж нацистської окупації величезну кількість книжкових скарбів вивезено за межі України, а значну частину бібліотечних фондів розграбовано та злочинно знищено з ідеологічних міркувань.

Висвітлення минулого може допомогти не тільки дослідити долю культурних цінностей, але й заповнити "білі плями" в історії Другої світової війни  та відновити історичну справедливість.

Для нашого народу повернення на терени своєї держави національно-культурних надбань є не просто актом переміщення історико-культурних цінностей з певної країни в Україну. Кожна пам'ятка, що повернеться на свою землю, відроджуватиме історичну пам'ять нашого народу, збагачувати його, сприяти пробудженню та становленню його як нації, носія неповторної і самобутньої культури.

Список використаної літератури:

1. Дацків І. Втрати Україною національно-культурних цінностей під час Другої світової війни // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія – Вип 8.  – Тернопіль. – 1999. – С. 126-128. 

2. Дацків І. Пограбування національно-культурних цінностей України (1941–1945 рр.) // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. За загальною редакцією професора Богдана Лановика. Щорічник – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – С. 101-106.

3. Лановик Б., Дацків І. До питання реституції культурних цінностей України, втрачених в роки Другої світової війни // Інтелігенція і влада: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, Одеса: – Астропринт. – 1999. – С. 61-63.